Як студенти Лесиного вишу проводили літні канікули за кордоном?
Всі студенти спочатку з нетерпінням чекають літніх канікул, а потім так само тепло про них загдують. Адже це той час, коли можна відпочити, набратися сил, відвідати нові місця не тільки в Україні, а й за кордоном.
У наш час навчання в університеті відкриває багато нових можливостей, які дають змогу відвідати країни за кордоном, пізнати їх культуру, завести нові цікаві знайомства, вдосконалити знання іноземної мови, наприклад, англійської, а ще й підзаробити грошей. Яскравим прикладом цього є студентки Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки географічного факультету Світлана Киришко і Яна Панічік, які відвідали Болгарію за програмою Stafforent.
– Світлано, розкажи з чого все розпочиналось?
– До нас часто в університет на географічний факультет приїжджають різні люди, які пропонують найнятися на роботу або практику за кордон. І одного разу до нас приїхав Максим – представник компанії Stafforent, який запропонував поїхати в Болгарію. Він розповів, що це хороша можливість відпочити і заробити водночас грошей. Максим приїжджав до нас восени і взимку. Нам було цікаво послухати, оскільки ми ніколи ще не були за кордоном і нам хотілося кудись поїхати, побачити щось нове, відкрити для себе якусь країну. Після кількох таких зустрічей, хоч із певними ваганнями, ми загорілися бажанням відвідати Болгарію.
– Як твої батьки поставилися до того, що ти їдеш за кордон фактично наосліп?
– Вони не були особливо здивовані, оскільки в мене вже був закордонний паспорт і я планувала взимку або влітку відвідати якусь країну. Спочатку це мала бути Польща, а пізніше ми з Яною думали на рахунок Туреччини. Але тут з’явилася така можливість відвідати Болгарію і ми, не вагаючись, вирішили їхати. Я зателефонувала до батьків, порадились, зважили всі плюси і мінуси, і вирішили, що Болгарія непоганий варіант.
– Де вас поселили, коли ви приїхали?
— Оскільки ми приїхали о 2 годині ночі, то нас поселили в готелі. А вранці нам повідомили, що ми будемо жити в їхньому готельному містечку Обзор. Ми думали, що це близько, але як виявилося це 2,5 км від готелю. Там жили працівники закладу: не тільки українці, а й болгари.
– В чому полягала ваша робота?
– Ми з Яною працювали на холодній кухні. Наша робота була не складною. В основному, це була нарізка овочів, салатів, м’ясноих страв, фруктів, сортування і оформлення.
– Чи виникали якісь труднощі під час роботи?
– Загалом робота була не складною, але було інколи фізично важко. Оскільки на вечір в другу зміну залишалось мало людей, тому було складніше. А ще мінусом нашої роботи було те, що нам доводилося працювати на мийці. В нас була «чорна» і «біла» мийка, так ми їх називали. В одній ми мили посуд, а в іншій форми і каструлі. Це для нас було важко.
– Як відомо, ви працювали разом із болгарами. Як вони ставилися до українців?
– Перше наше враження про Болгарію було хорошим. Люди є різні: так як і в Україні. Спочатку, коли я телефонувала додому, то розповідала, що тут такі привітні люди, особливо на роботі. Але пізніше виявилося, що вони не настільки вже й хороші, бо приховували своє справжнє обличчя. Тобто, під час роботи виникали інколи неприємні ситуації. Звісно, були й хороші люди, яких приємно згадувати.
– Чим тебе вразила ця тепла країна?
– Болгарія не могла не вразити, адже це був мій перший виїзд за кордон. Здивував клімат, різне розташування будинків. На кожній вулиці ростуть троянди, а ще болгари багато вирощують винограду, тому там можна побачити багато виноградників. Біля будинків просто на вулиці знаходяться холодильник, плита, телевізор, пральна машинка, прасувальна дошка, дивани, стіл… В нас це все знаходиться в приміщенні, а в них навпаки – на вулиці.
– Як проводили вільний час?
– По-різному. Часто відвідувала ринок, магазини, ходила на море, засмагала, купалась, відпочивала, гуляла з друзями. Наприклад, коли ми приходили з роботи, то пили чай або йшли гуляти, якщо не були сильно втомлені. На вихідні ми з компанією їздили в інші міста Болгарії, щоб відкрити для себе щось цікаве.Нариклад, Варну і Несебр. Варна – звичайне місто, нічого такого особливого в ньому нема, воно схоже на українські міста. Несебр – маленьке і надзвичайно гарне місто. Мені воно нагадує наш Львів. Вузькі вулички, стара бруківка і гарні будинки. Містечко знаходиться поблизу моря, що робить його ще гарнішим.
– Не жалієш, що це літо провела в Болгарії?
– Ні, зовсім ні! Хоча були ріні випадки, але все-таки ми з Яною дуже раді, що відвідали цю країну. Була така ситуація, коли ми перетинали кордон, то Яна казала: «А, може, їдемо назад? Я не хочу додому» (сміється).
– Поділися найяскравішими спогадами, які тобі запам’яталися?
– Всі працівники, з якими ми подружилися, збиралися разом, готували українські страви і святкували разом якесь свято. Так було тричі, це були незабутні моменти. Ми інколи збиралися на березі моря. Це були надзвичайні моменти. Ввечері після роботи ми йшли до моря, запалювали вогонь, брали з собою їжу і цікаво проводили час. Під час роботи в Болгарії познайомилися з цікавими людьми, з якими пізніше здружилися. Яскравим прикладом того, що вік – не перепона для дружби, може бути такий приклад. З нами працювала пані Марія, теж з України, її 55 років. Вона відкрита, щира, хороша жінка, завжди нас підтримувала, давала хороші поради, за це її всі любили. Навіть коли ми збирались разом в компанії, то завжди почувалися комфортно.
– Чи рекомендуєш іншим студентам брати участь у подібних програмах?
– Так, адже це гарна можливість відкрити щось нове для себе і трохи підзаробити.
Підготувала Марія ДЕМИДЮК.
Фото Романа УСТИМЧУКА та Світлани КИРИШКО.
